До-літописна столиця 

Роздуми про ґотський слід в історії України 

Олег Базилевич

Наскільки можна довіряти літописам

Наші давні літописці - всього лише люди. Іноді (або навіть часто), як прийнято зараз говорити, політично заангажовані. Вони багато що приймали на віру, бездумно повторювали чужі небувальщини, або некритично записували щось почуте від інших людей. До того ж, літописці не були мандрівниками. Їхній життєвий кругозір був досить вузький, а читання, яке, як відомо, багато в чому формує особистість, у них теж навряд чи відрізнялося великим об'ємом і різноманітністю.

Додайте сюди ще й мову, якою вони писали. Це ж була не та мова, якою вони користувалися в повсякденному житті, адже писали вони на архаїчному книжковому варіанті староболгарської, завезеному до нас із Балкан. Народно-розмовна мова Київської Русі лише проступає крізь їхні тексти в деяких фонемах, описках, помилках, іноді - цілих словах і граматичних конструкціях.

Також наші середньовічні літописці були відірвані від попередньої письмової традиції - адже сам факт існування такої традиції досить сумнівний. Вони не мали авторитетних письмових джерел, хоча писали іноді про події сивої дописемної давнини. Тому оповіді літописців рясніють легендами та переказами, а найчастіше просто вигадками. І це досить прикро, бо найдавніші обставини, за яких почав формуватися наш етнос, мають дуже велике значення. Адже етноси - як діти. Їхній характер і вся подальша доля багато в чому визначаються на самих ранніх етапах життя.

Візьмемо, наприклад, ранньофеодальну війну Брунгільди і Фредегонди - війну, яка зайняла близько половини VІ століття і фактично розколола королівство франків на Нейстрію, майбутню Францію, і Австразію, майбутню Німеччину. Ці події були докладно описані Григорієм, єпископом Турським (Gregorius Turonensis), "батьком французької історії", в його знаменитому творі Historia Francorum ("Історія франків"). Нам пощастило менше - у нас немає письмових джерел, які зафіксували б народження Русі безпосередньо в ту історичну епоху, коли це народження, власне, і відбувалося - ІІ-V ст.

Цей момент, прихований у темряві до-літописних століть, для нас і досі загадковий. Ми навіть не можемо з упевненістю визначити його десь у потоці часу, як ми цей потік собі уявляємо. Це питання через брак фактологічної бази і надійних письмових свідчень залишає величезний простір для недобросовісних та/або заангажованих псевдо-вчених, а також для довільних інтерпретацій і домислів.

Тим не менше, більшість дослідників сходяться на тому, що археологічні культури, які можна більш-менш надійно інтерпретувати як слов'янські, відносяться до V століття нашої ери. Більш ранні культури, умовно і можливо, слід відносити до прото-слов'янських. Втім, залишимо ці суперечки археологам, і звернемося до більш широкого історико-географічного контексту Східної Європи цих давніх часів.

Кінець античності

У III-IV ст. н.е. Римська імперія ще сильна, але вже неухильно рухається до занепаду. Римляни нарешті збагнули, що традиційний східний суперник - Парфянское царство - теж вже досить давно втратив свій завойовницький імпульс і не становить серйозної загрози. В Риму тепер є інший головний біль - європейський Барбарікум, або світ варварських народів.

Тут Рим веде активну дипломатію, розширює свій культурно-політичний вплив, намагається тримати ситуацію під контролем. Але рухи вже почалися - Барбарікум вже почав ворушитися і вже невдовзі буде готовий покласти край античному світові, і породити новий світ, середньовічний - чим, власне, і створить базовий шаблон сучасної нам політичної карти Європи.

Серед таких рухів у Барбарікумі виразно виділився рух ґотів - їх переселення зі Скандинавії через нижню Віслу і далі у Придніпров'я, на терени майбутньої Русі. Тут вони створити величезну державу, яку назвали Ойум, і яка стала першим і найбільшим "варварським" королівством Європи. Більше про Ойум читайте у попередній статті нашого блогу.

Де була столиця королівства ґотів?

Данпарштадт (місто на Дніпрі), або Архаймар (дім над річкою) - столиця ґотів, яку і досі не знайдено. Але, судячи з назви, її слід шукати на Дніпрі. І правда, основним природно-географічним стрижнем королівства ґотів був Дніпро і його притоки, в першу чергу Прип'ять і Десна. В умовах відсутності доріг римського зразка саме водні артерії грали найважливішу роль для переміщення товарів та військ, а також і у поширенні культурних та політичних впливів.

Прип'ять, верхів'я якої межують з басейном Вісли, була дорогою на захід. Десна, через свій північно-східний вододіл з басейнами Волги та Оки - дорогою на Схід. І зрозуміло, Дніпро, або Данпар, як бачимо, був дорогий "у греки" - задовго до того, як став дорогою "з варяг". Всі знахідки римських монет та артефактів на території України так чи інакше прив'язані саме до цих водних артерій і шляхів торгівлі часів ґотського королівства.

Вишгород?

Можливо, слід звернути особливу увагу на Вишгород. Київ лежить трохи південніше, і якщо би ми захотіли вирушити з Києва і подорожувати водним шляхом у Прип'ять або Десну, довелося б деякий час гребти проти досить сильної дніпровської течії. Але, відпливаючи з Вишгорода, такої незручності можна уникнути.

У Вишгороді такі ж дніпровські кручі правого берегу, як і у Києві. Ці пагорби було зручно використати для будівництва укріпленого поселення, а зручні та плодородні заплави, нині залиті водами Київського водосховища, розташовані дуже близько. Вигідне положення Вишгорода з точки зору водно-транспортної логістики значно пізніше оцінив Володимир Мономах - за деякими відомостями, він наказав саме тут облаштувати переправу через Дніпро.

Де знаходився легендарний ліс Мірквід?

Також варто відзначити, що біля Вишгорода починаються густі змішані ліси київського полісся. Ті самі, "кардіологічні" ліси, склад деревних порід яких вже давно оцінили медики - адже властиве цим лісам поєднання хвойних і листяних дерев робить місцеве повітря цілющим для серцево-судинної системи. Втім, і здоровим людям від перебування у таких лісах користь буде чимала. Такими ж були ці ліси і в давні часи, тільки, зрозуміло, більш густими і непролазними. І напевно, сповненими загадок, одухотвореними, містичними і священними. Можливо, вони навіть були трохи лячними для ґотів - людей заплав і річкових долин.

Страхолісся. Цікавий місцевий топонім, походження якого настільки ж очевидне, наскільки і загадкове. Чи не тут починався легендарний Мірквід (Myrkviðr) - "темний ліс" - священний, похмурий і трохи страшний для ґотів, на березі великої ріки Данпар, поблизу міста Данпарштадт, столиці королівства Ойум, згідно з давніми легендами і описами? Адже ліс Мірквід належить не лише літературній творчості Джона Толкіна, Вальтера Скотта та Вільяма Моррісона - він неодноразово згадується і у прадавньому, до-писемному германському епосі. На думку деяких авторитетних дослідників, легенди про Мірквід мають ґотське походження.

У давньогерманському епосі, норверзьких та ісландських сагах збереглися уривчасті відомості про часи, коли ґоти боролися з навалою гунів. Там містяться і згадки про Мірквід, який починався одразу поблизу ґотської столиці, біля священих ґотських могил.

Інші кандидати

Довести або спростувати припущення щодо вишгородської локалізації ґотської стлиці може тільки археологія. Вона ж, однак, поки що не поспішає цього робити - і через загалом недостатню археологічну вивченість території України, і через технічну неможливість відшукувати ґотські сліди під існуючими містами.

Тому Данпарштадт імовірно локалізують від Каховки до Вишгорода. Наприклад, у Дніпропетровській області біля села Башмачка над Дніпром знаходиться одне з трьох укріплених ґотських городищ, виявлених на території України. Тут були рви, кам'яні стіни і різноманітні будівлі, а за межами стін було знайдено великий гончарний горн - типова ознака торгово-ремісничого посаду. Хоча зараз важко встановити кількість жителів городища і оцінити його потенційну "столичність".

***

Географічно, вишгородські кручі могли бути цікавішим і досить зручним розташуванням для ґотської столиці. Ці кручі складені тими ж породами, що і київські - лессамі і пісковиками, досить зручними для облаштування печер. Зараз вже дуже важко встановити, хто і коли почав рити вишгородські печери - як, втім, і київські. У будь-якому випадку, не варто цілком відносити їх до часів Русі. Найімовірніше, справу була розпочато значно раніше. Підземні лабіринти досліджені недостатньо. Може бути, там буде колись знайдено і бібліотеку Ярослава Мудрого (якщо вона взагалі існує). Ярослав, до речі, помер у Вишгороді. У цьому ж місті були поховані і перші християнські святі Русі, Борис і Гліб. І тут же тримав свій гарем князь Володимир, який Красне Сонечко.

Археологічні розкопки в Вишгороді проводилися з 30-х рр. минулого століття. Відкрито дитинець і посад часів Київської Русі, знайдено безліч артефактів - наприклад, найдавніше пасхальне яйце України; а також виявлені ремісничі квартали гончарів і металургів. Однак через багато причин ґотський Вишгород все ще залишається загадкою. Бо як можна було в радянські роки щось згадувати про давньогерманське королівство на теренах СРСР. І зараз теж ґотська тема не дуже популярна у суспільстві, яке все ще дивиться на неї крізь призму совєтського сприйняття.

Будемо лише сподіватись, що етнічна, культурна, політична і духовна історія нашої батьківщини, складна і заплутана, суперечлива, а часто і кривава, буде поступово розкривати нам свої загадки.

Далі буде