15 жовтня - чому важливо пам'ятати про інтронізацію Григорія Болгарина

Олег Базилевич

15 жовтня 1458 року Константинопольський патріарх Григорій ІІІ Маммас висвятив Григорія Болгарина (або Болгариновича) на митрополита Київського і Всієї Русі.

Це визначна подія, яка підтвердила той факт, що визнавати самоправне і неканонічне захоплення престолу Київського митрополита, скоєне на Москві, визнавати ніхто не збирається.

Православні діоцезії, які знаходилися у Московському князівстві та на території інших улусів Золотої Орди, на той момент перебували в розколі - відтоді як у 1448 році за наказом князя Московського Василія Темного обрали Йону Різянського за т.зв. "митрополита Московського" замість законного митрополита, Ісидора Київського, хіротонізованого Константинополем.

Тому фактично Григорій Болгарин, наступник і учень Ісидора, керував православними діоцезіями на теренах Великого Княізвства Литовського (включно з Києвом) і Королівства Польського.

Звісно, на Москві тоді були сподівалися, що самопроголошений "митрополит Московський" Йона буде керувати церковним життям на всій неосяжній території Київської митрополії, від Волині і Галичини на заході і до ординського Сараю на Сході. Вже тоді це була найбільша за розмірами і чисельністю вірян православна юрисдикція, величний спадок Володимирового хрещення Русі і, безперечно, ласий шмат для московитів.

Але "приватизувати" православне церковне життя у такий спосіб московські, рязанські та суздальські розкольники змогли лише поступово - на це їм знадобилося більше 200 років.

Загалом військово-політична ситуація того часу була дуже складно. Варто зазначити падіння Константинополя, призначення нового, "антизахідного" патріарха Генадія Схоларія, лояльного султану Мехмеду Завойовнику; суперечки щодо прийняття церковної унії Сходу і Заходу, невизначеність позицій Польщі та Литви у церковних питаннях, "центробіжні" тенденції у Золотій Орді, початок "збирання земель" Москвою, її боротьби за одинський та київський спадок, та формування претензій на "третьорисмькість"; і, безумовно, неможливість етно-державної консолідації руських земель, які тоді повністю перебували у складі Литви та Польщі.

Але попри всі складні та несприятливі обставини того часу, ми маємо пам'ятати митрополита Григорія Болгарина і події XV сторіччя, тому що для нас сьогодні важливо усвідомлювати:

• Русь - тут, а не там, у Заліссі;

• РПЦ - рудимент розколу, ініційованого московським князем;

• Київська церква - спадкоємець Володимирового хрещення;

• Константинополь для Києва - те саме, що й Київ для Москви.